До дітей ставилися, як до мініатюрних неповноцінних людей, протягом усієї історії людства. Філософи, за виключенням Ж.Ж.Руссо, не торкалися питань дитячого мислення. Будь-яке відхилення пояснювалося в термінах недоліків виховання. З.Фрейд був першим вченим, який вказав суспільству на психологічну глибину і важливість переживань дитини. Тема насильства відноситься до сфери професійного інтересу не лише юриспруденції, соціальної роботи, але і до психології, внаслідок наявності серйозних психологічних наслідків цих явищ. Порушення, що розвиваються після пережитого насильства, впливають на всі рівні функціонування людини (фізіологічний, особистісний, міжособистісний) і можуть призводити до стійких особистісних змін не лише в людей, які пережили насильство, але і у людей, які їх оточують (у членів сім’ї). Діти, які стали жертвами жорстокого поводження, потребують своєчасного надання професійної допомоги. Більшість жертв домашнього насильства (згідно з даними американських дослідників, біля 95%) – жінки і дівчата. У країнах Західної Європи та Північної Америки ця проблема вже більше 20-ти років знаходиться в полі зору суспільства, і тому там вона вивчена набагато краще, ніж в Україні. В 1948 році ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини. Протягом наступних десятиліть була прийнята Декларація про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах і в період військових конфліктів (1974 р.) і Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок (1979 р.) Насильство – це дії, що чиняться одним або декількома особами, які характеризуються такими ознаками: -здійснюються свідомо і спрямовані на досягнення певної мети; -завдають шкоди (фізичної, моральної, матеріальної тощо) іншій особі; -порушують права і свободи іншої людини -той, хто здійснює насилля, має значні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо), що робить неможливим захист жертви насилля. Часто насилля є не окремим фактом, а тривалим процесом, при якому встановлюється специфічна система взаємин між насильником і жертвою насилля. Як правило, так трапляється, коли насильник і жертва є членами однієї сім’ї, одного колективу (формального чи неформального). Насильство – це порушення чужої поведінки. (Філософський словник). Домашнє насильство – це певні свідомі дії одного члена сім’ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як громадянина та завдають шкоди його фізичному, психічному або моральному здоров’ю, а також розвитку дитини. Види домашнього насильства: Вербальне насильство – докори за кожний вчинок, критика особистості або приниження грубою лайкою. Емоційне насильство – здійснюється без слів, за допомогою міміки, поз, поглядів. Фізичне насильство – ляпаси, штовхання, удари ногами, подряпини, опіки, задушення, укуси, грубі хапання, кидання в дитину предметів, тягання за волосся, його виривання, позбавлення їжі або пиття… Сексуальне насильство – зазіхання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого. Це будь – яка статева поведінка, яка нав’язується дитині проти її волі. Економічне насильство – порушення прав, інтересів члена сім’ї, пов’язане з позбавленням або обмеженням його майнових прав. (обмеження одним членом сім’ї іншого можливістю користуватися і розпоряджатися грошовими засобами, які він заробив, або які є їх спільною власністю; створення ситуації коли один з членів сім’ї змушений просити гроші за їх наявності на власні потреби або на потреби сім’ї; невиплата аліментів; дрібний контроль усіх витрат, вимога звіту на них; демонстрація того, що домашня робота не має ніякої економічної цінності; завдання шкоди майну іншого члена сім’ї.) Релігійне – примушування до участі в релігійних обрядах. Зневага – нехтування важливими аспектами турботи про людину, що може привести до погіршення її здоров’я. Духовне – позбавлення людини змоги вчитися й розвиватися. Психологічне насильство в сім’ї – дії, спрямовані на свідоме приниження одним членом сім’ї гідності іншого члена сім’ї, дії, які ображають, викликають страх, емоційну невпевненість у собі. Психологічне насильство проявляється: -використання лайливих слів і критики, образ, які негативно впливають на самооцінку дитини; -образливими жестами, або діями (наприклад, плювання в партнера або в його бік), примусом до принизливих дій; -проявом грубощів по відношенню до рідних або друзів дитини; -завдання шкоди домашнім тваринам, до яких емоційно прив’язана дитина -заради помсти або залякування; -знищення, пошкодження, приховування особистих речей дитини, які є для неї дуже цінними; -ставлення до дитини, як до слуги; -обмеження свободи дій і пересування дитини; -контроль і обмеження можливості спілкування з рідними або друзями, переслідування дитини; -крайнє вираження ревнощів. Значне місце в психологічному насильстві займають погрози, починаючи з «ти у мене дограєшся» до конкретних: -погроз фізичного або іншого насильства над дитиною; -погрози піти з сім’ї; -погрози розповісти про особисті справи дитини, таємниці; -погрози самогубства. Насилля може виникнути між: -подружжям (чоловіком та дружиною). У більшості випадків здійснюється чоловіком. -Батьками і неповнолітніми дітьми. Насильство здійснюється або матір’ю, або батьком. -Дорослі діти – батьки. Типовою є ситуація, коли діти виросли в атмосфері насильства і між ними встановлюються відносини на основі насильства. Часто насильство над батьками здійснюють діти, яким у дитинстві все дозволялося. -Насильницькі стосунки між дітьми в сімї (старші діти над молодшими, або між зведеними дітьми.) Домашніх насильників можна зустріти серед всіх верств населення. Часто насильник – людина з двома обличчями. На роботі, серед друзів, всі бачать доброзичливу врівноважену людину, а в своїй сім’ї – домашній тиран, якого ніщо не стримує під час нападів люті. У повсякденному житті насильники також можуть проявляти підвищену агресивність, роздратування, ревнощі. Часто агресивна поведінка буває пов’язаною з алкоголем і вживанням наркотиків, але не обов’язково ними обумовлена. Зустрічаються випадки, коли вилікувавшись від алкоголізму, насильник продовжує знущатися над сім’єю. В кожному класі, мабуть, є така дитина, яка виявляє ознаки агресивної поведінки, схильна до «афективних вибухів» гніву, які супроводжуються фізичною агресією. Коли вивчаються умови виховання таких дітей, то виявляється, що єдиним засобом контролю за його поведінкою в сім’ї є фізичне покарання. Діти в таких сім’ях засвоюють від батьків цю агресивну модель поведінки і вони впевнені: карати – правильно. Будь-яке насильство – це завжди психічна травма, яка деформує особистість, перешкоджає нормальному психічному розвитку дитини, руйнує її психічне здоров’я. Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання – становлення правильних стосунків з дітьми. Щоб досягти взаєморозуміння з ними, треба усвідомити, що основа спілкування в сім’ї – доброзичливість, довірливі відносини. Покарання викликає у дитини страх. Від страху вона перестає погано поводитися. Але це лише поверховий ефект. Якщо уважно поспостерігати за поведінкою дитини, стає зрозуміло, що вона шукає засобів, як «віддячити» тим, хто її образив. Дитина може капризувати, псувати речі, робити щось на зло, прагнути відігратися на братах і сестрах. Застосування покарання викликає в ній лють, образу, бажання помститися. Ці почуття небажані, якщо, звісно, ви не хочете виховати в ній саме це. Іншими побічними ефектами покарання можуть бути нерішучість, невпевненість у собі, психосоматичні захворювання – зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця. Покарання і погрози вчать дитину не попадатися, вивертатися, приховувати свої вчинки. Усі ми добре знаємо про стилі спілкування. Ось яскравий приклад наслідків авторитарного та демократичного спілкування з дитиною.
Авторитарний громадянин Слухняний Ініціативний, відповідальний Не цікавиться «Чому?» Відчуває, що може вплинути на ситуацію Пасивний Приймає рішення спільно з іншими Деспотичний з тими, чиє становище нижче, слухняний з тими, чиє положення вище (з мене знущалися, тепер моя черга) Демократичний громадянин Може бути й лідером, і підлеглим, уміє будувати рівноправні, партнерські стосунки Залежний від думки оточення Здатний впливати на інших Приймає накази Приймає відповідальність Почувається маленьким, незначущим Почувається рівноправним і самоцінним
Ознаки, що характеризують почуття та поведінку дітей з сімей, в яких практикується насильство: 1)діти відчувають страх, що може проявлятися в різних формах (занурення в себе, пасивність, насильницька поведінка); 2)помешкання, в якому вдаються до насильства, викликає у дитини страх. Адже вона не може знати, коли відбудеться наступний спалах насилля та наскільки сильним він буде. Відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості, відмови спілкуватися та до агресивних чинників. 3)Життя в сім’ї, де практикується насилля, дуже напружене. Постійний стрес, в кому вони перебувають, часто призводить до того, що діти засмучені, розчаровані, неврівноважені навіть за незначних труднощів. 4)Оскільки батькам доводиться приділяти багато енергії та сил на вирішення конфлікту, в них залишається мало сил на виховання і виявлення любові та піклування про своїх дітей. Як наслідок, у дітей може виникнути відчуття обділеності, що примушує їх думати, що вони нікому не потрібні, не заслуговують на увагу та турботу. 5)У більшості сімей, в яких вдаються до насилля, факт насилля не обговорюється відкрито. Батьки дають зрозуміти дітям, що не слід обговорювати сімейну ситуацію в школі або з друзями. Це посилює емоційну напругу дітей. Деякі діти навіть думають, що з ними щось не так, оскільки їх життя в сім’ї відрізняється від життя однолітків. 6)Тиха мова, порушене мовлення; низький рівень самооцінки, невпевненість у собі, відчуття малоцінності; 7)Зменшення ступеня довіри до інших людей; 8)Труднощі в самостійному прийнятті рішень; пасивна позиція; 9)Депресія; 10)Лютість. 11)Спостерігаючи за практикою насилля в сім’ї, діти доходять висновку, що насилля – це спосіб, яким дорослі вирішують свої конфлікти та проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про свої почуття, вони часто не знають, що вони переживають або відчувають, і як можна виявити свої емоції та почуття у вербальній формі. 12)Багато дітей втягуються в боротьбу батьків. Вони відчайдушно хочуть припинити насилля та конфлікти, які постійно бачать у своїй родині. Діти можуть відчувати відповідальність за своїх батьків, думати, що вони – діти – є причиною розладу в сім’ї. 13)Деякі матері не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються знайти їм виправдання. Дитина, яка бачить матір із слідами побоїв і чує: «Усе добре, татко нас справді любить», доходить до висновку, що бути любим означає відчувати фізичний біль. Дитина, матір якої постійно виправдовує батька за завдане насилля, починає думати, що вона також заслуговує, щоб її били. 14)Діти продовжують вважати батька своїм батьком незалежно від того, чи жорстоко він поводиться з матір’ю та з ним. Через це дитина може мати різні почуття до свого батька, тобто, одночасно і любити і ненавидіти. Наслідки насильства: )Діти-жертви в 7 разів частіше зловживають алкоголем або наркотиками; 2)діти-жертви в 10 разів частіше здійснюють спроби суїциду; 3)діти-жертви складають 60-70% втікачів, 98% дитячої проституції припадає на них; 4)60% дітей страждають від проблем харчування; 5)98% дітей страждають від численних особистісних розладів; 6)у 85% пацієнтів психіатричних клінік виявляється історія насильства у дитинстві. Можливо саме через насилля в сім’ї 547 учнів 6,7 та 8х класів закладів середньої освіти Рівненської області (загальна вибірка становить 19381 учнів) не бажають жити з одним із членів своєї сім’ї, а 128 учнів взагалі не хочуть спілкуватися і жити зі своєю сім’єю). У 1978 році, отримуючи премію Г.-Х. Андерсена, письменниця Астрід Ліндгрен виголосила відому промову: «Я хочу поговорити про дітей…Скільки дітей отримали свої перші уроки насилля від тих, кого любили, - від власних батьків – і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її із покоління в покоління!.. Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію, яку почула від однієї літньої дами. Коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки гарної людини не виховаєш. Одного разу її маленький син провинився, і їй здалося, що він заслуговує того, щоб його добре відшмагали. Вона наказала йому піти й самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Тут мати теж розплакалась, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина мабуть, розмірковувала: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього і камінь підійде…» Потім вона поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона собі дала у той момент – жодного насилля!.. Непогано було б нам усім покласти на кухонну полицю камінь як нагадування дітям і самим собі – жодного насилля!..»
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
Інформація
Кириленко Вікторія Миколаївна
Вчитель початкових класів Черкаського навчально-виховного об’єднання «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №36» Черкаської міської ради Черкаської області
